
Звісно, основним нашим головним стресом, який не можна ігнорувати, навіть коли ми про нього забуваємо є війна. Але так само як і до повномасштабного вторгнення, і до 2014р., в нас лишаються речі, які забирають наш життєвий ресурс щодня. В цьому короткому пості я хочу трохи розповісти вам про те, куди втрачаються життєві сили, які у вас лишаються після переживання фонового стресу. А ви, читаючи, поспостерігайте за собою: що з перерахованого стосується вас, і що утримує вас в цій сфері, яка вас виснажує. Відповіді буду рада прочитати в коментарях, і звісно відповім на них по мірі появи.
Фантазії про майбутнє, переважно негативні, пов’язані зі страхом, тривогою. І навіть якщо вам здається, що фантазії обґрунтовані, вони є фантазіями і не стосуються того, що станеться насправді. Єдиний час, на який ви дійсно маєте вплив — це те що відбувається тут і зараз.
Спогади, переважно негативні, пов’язані із тим, що ви мали зробити або сказати інакше. Корінь цих навʼязливих спогадів росте із потреби відчувати, що ви контролюєте ситуацію. Навіть якщо вона вже сталася. Минуле, як і майбутнє лежить поза вашим прямим контролем. Це неприємна реальність, яку важливо прийняти.
Люди, після яких вам потрібно відпочивати, навіть якщо це родичі. Спілкування навіть із приємними людьми потребує певного ресурсу. Спілкуванні з людьми, які вам неприємні або незрозумілі потребує в 10 разів більше ресурсу. Емоційне навантаження, яке при цьому несете виснажує вас фізично. Ми часто лишаємося у відносинах з такими людьми через почуття провини або сорому, страх засудження або за старою звичкою.
Робота, з якої ви давно виросли. Раніше вважалося добрим і престижним, якщо ви лишайтеся в одній фірмі багато років. Це говорило про вашу стабільність і репутацію. Сучасний світ змінився. Наразі це говорить більше про застрягання. Здатність бути гнучкими і пробувати себе в різних сферах і різних місцях вказує на те, що ви ростете і змінюєтеся разом зі світом. Та, на жаль, часто буває так, що ви переросли ваших колег, начальника, те що ви робите і те як ви себе почуваєте на вашому робочому місці. Кожного разу іти туди, знаючи до секунди як пройде ваш день — це виснажує, погодьтеся. Такий вибір, лишатися в таких робочих відносинах, ми робимо через страх розчарування, страх що зможемо опанувати нову діяльність, прив’язаність до місця та людей.
Ну що, друзі, де ви застрягли? Давайте розбиратись!
Comments