
Ви напевно помічали, що особисті кордони буває складно захищати не лише із близькими людьми, а із незнайомцями. Проте відчуття, з якими ми стикаємося в таких випадках відрізняється. Чому так?
Справа в тому, що нас вчать бути тихими. Нам не дозволяли кричати на вулицях, осаджували, якщо ми занадто яскраво проявлялися в суспільстві, демонстрація своїх знань або навичок, своєї крутості в якихось області … якимось ідіотським чином рідко закінчувалися добре.
Якщо ми порівняємо відчуття, які в нас виникають коли ми вимушені відмовити або поставити кордони в відносинах із близькими людьми і той самий досвід із незнайомцями, ми помітимо, що емоція, з якою ми стикаємося в даному випадку — це сором. Між соромом та провиною існує відчутна різниця. Провина вказує нам на те, що ми робимо не так і чим ми можемо образити іншу людину. А от сором вказує нам на те, що ми самі якісь не такі і ризик тут значно більший — бути вигнаним з суспільства, лишитися одному і бути виключеним, висміяним або закиданним камінням, буквально або фігурально.
Почуття сорому — це наш вивчений соціальний механізм, який допомагає нам інтегруватися в суспільство і прийняти ті правила, з якими ми можливо не згодні. Почуття сорому має ще одну важливу функцію — продемонструвати іншим, що ми визнаємо свою відмінність від інших як щось негативне, варте того, щоб його приховувати.
Цей вивчений механізм ми тягнемо за собою з дитинства, очікуючи засудження і неприйняття з боку інших.
Насправді, єдиний надійний спосіб побороти це відчуття — проявлятися у групі і стикатися із цим соромом, але також стикатися і із прийняттям і визнанням. В цьому добре допомагають психотерапевтичні або навчальні групи. Та навіть в польових умовах робочого колективу можна дозволити собі кожен день проявлятися на 1 відсоток більше ніж вчора. І дозволяти собі відчувати ті відчуття, які приходять. Важливо не вимагати від себе більше ніж 1 % вдень і не забирати в себе можливість це 1 % використати.
Спробуєте?
Comments